Анатолій ШЕВЧУК: “Хочу стартувати саме в Україні”

0
104

Ралі, дріфтінг, картинг… Усе це про автоспорт, який захоплює й заманює своїм екстрімом. Коли одні думають, що зайнятись ним – справа недешева, інші шукають можливості, як запросити автомобільний спорт у своє життя. А для цього потрібен високоякісний болід, який і допоможе пілоту досягнути бажаних результатів. Спитаєте, де в Україні його взяти? В цьому вам допоможе наш герой – шалений любитель автоспорту, один із небагатьох у нашій країні розробників болідів, уродженець Рашкова, а нині мешканець столиці – Анатолій Шевчук

Так любити й до наймен­шої деталі знати і відчу­вати машину може лише справжній фанат автомо­більного спорту. Ним Ана­то­лій і є. Одного прекрасного дня відставив у бік свої велосипеди (серед яких був і професійний) й вирішив зайнятися тим, чого так не вистачає  і практично немає в нашій державі (вона навіть це не підтримує на високому рівні, а для чого?) – болідами українсь­кого виробництва.

– Анатолію, з чого і коли по­чалась Ваша любов до техніки?

– Ще в Рашкові. Коли був малим, не любив грати футбол. Навпаки, полюбляв ті види спор­ту, де, окрім твоєї майстерності, результат ще залежав і від техні­ки. Наприклад, під час катання на велосипеді ти вдосконалюєш як фізичні навички і рівновагу, так і вивчаєш конструкцію байка. Тож тут усе набагато цікавіше, ніж просто ганяти м’яча.

– Самі удосконалювали свій велосипед?

– Не завжди, але багато чого доводилося вигадувати самому. Навіть якщо робиш не сам, то велосипед – річ  індивідуальна, і всі параметри підлаштовуєш під себе. Свій перший байк, зокрема геометрію рами, зробив само­тужки. Сам порізав труби, які мені безкоштовно зварили на фір­мі “Ковальські майстерні” Б. Ново­сельського. Тобто, це були часи, коли я починав робити мінімальну металообробку. При­б­лизно це був 8 клас – мешкав у Рашкові, але навчався вже у гімназії. Я в селі випробовував свій велосипед, він постійно ламався і я надалі його удоско­налював.

У рідному селі біля Будинку куль­тури є сходи, які я перестри­бав з усіх боків. Справа від закладу культури сходів не було, там обрив. Пригадую стіну, на яку я довго дивився, та якось вирі­шив стрибнути. Висота була 80 см. Це було досить ризиковано робити на звичайному вело­сипеді. І коли я повторив цей трюк ще двічі, то він пере­ла­мався. Відтак я почав думати, як зробити так, щоб велосипед був витривалішим. У Городенці біля міської ради теж були такі стінки, на яких із дру­зями робили різно­манітні трюки. Вчилися стрибати на одному колесі, тримати рів­новагу. Зго­дом у магазині “Кур­сор” з’явився Інтернет, де я довгенько засідав і гуглив сайти про виробництво велосипедів. Відтак “чаклував” над свої бай­ком. А фірмовий купив аж на дру­гому курсі нав­чання в Націо­нальному Авіа­ційному універси­теті.

– Що пригадуєте цікавого під час навчання в гімназії?

– В мене була схильність до геометрії. Не скажу, що я її дуже добре вчив, але знав її. Вона мені дуже в роботі знадобилася. Знання геометрії – це основне, чим я наразі заробляю на життя, адже при проектуванні болідів без цього не обійтися. Любив фізику, хоч не дуже серйозно до неї ставився. Знання з цього пред­мета удосконалюю, адже він також необхідний у моїй сфері діяльності. Тож щиро вдяч­ний Людмилі Онісімчук та Ігорю Вітюку, а також усім учителям за науку.

– А коли саме відчули потяг до автоспорту?

– Якось нас вивезли до війсь­кової частини у Василькові. Коли відбувалося шикування, зне­нацька на дорогу вилетіла ма­шина й почала робити різні трюки. Звук, дим при цьому справили на мене неабияке враження, і від­тоді зацікавився інформацією про спорткари. Довідався, що найкращою ма­шиною в цьому плані – це спор­тивний японський автомобіль, який є бюджетним авто, відносно доступним в Ук­раїні. Почав ціка­витися Японією, її культурою, японським авто­спортом і отак дочитався до того, що таке дріф­тінг (техніка проход­ження по­воротів і вид автоспорту, який характеризується викорис­тан­ням заносу на максимально можливих швидкості та кута до траєкторії – ред.). Найкращим автомобілем у цьому виді авто­спорту є не Toyota Supra, яку я по­бачив на шикуванні, а Nissan Silvia. Почав шукати цю машину і знайшов її. Купив Nissan 13, і саме з того часу почалася моя робота.

Важко було почати власну справу?

– Не настільки важко роз­почати, як її вести. Фактично керів­ництво здійснюю сам. Ра­ніше, коли ще вкладав кошти у велоспорт, я не розглядав це як бізнес. Просто робив те, що мені подобалось. Але мав друзів у цій сфері, які замовляли й пере­продували деталі, робили щось своє. Вони мали свої Інтернет-магазини і на той час заробляли непогані гроші, тобто дивилися на велоспорт як на спосіб зба­гачення. Тож коли я заціка­вився автоспортом, почав ди­витися на це як на бізнес.

       – Зі скількох чоловік скла­дається Ваша команда?

– Троє людей працюють над створенням спорткара, а троє – це пілоти, які тестують машину. До команди ще можна зараху­вати сестру, яка веде сайт. Я займаюся здебільшого проекту­ван­ням і моделюванням. Про­ектую на комп’ютері деталі, після чого за моїми кресленнями їх виготовляють на заводі, також замовляю деталі за кордоном. Загалом з’єдную все, що не з’єд­нується. Ще є електрик, який безпосередньо займається про­водкою, і механік. Але всі ми підмінюємо один одного, коли потрібно.

       – Співпрацюєте з інозем­ними фірмами?

– В Америці та Японії є між­на­родні аукціони, де продаються деталі. Купити ми їх можемо, а от продати офіційно – ні. Наш уряд, на жаль, не приймає за­кони, щоб ми могли це робити як належиться.

       –  Як довго займаєтесь спорт­карами?

– 9 років. З них 5 – серйозно. Якщо у Європі автоспорт – один із найпоширеніших видів спорту, то в Україні він лише розви­вається, набирає обертів. Серед моїх клієнтів є призери між­народних змагань, роблю деталі і для відомих українських спортс­менів. Загалом намагаюся, щоб кожен замовник був задово­лений нашою роботою. Та є мрія розвиватися масштабніше. На­прик­лад, довести фірму до того рівня, коли до нас приво­зи­тимуть машини з-за кордону. Сподіваюся, що так і буде.

– На яку максимальну швид­кість можна розігнати болід?

– Для нас швидкість не в пріоритеті. Головне потужність. Щоб автомобіль можна було максимально розігнати на стар­ті. Створюємо насамперед ке­ровані, надійні боліди, ну і зви­чайно безпечні – щоб машина ефективно гальмувалася і слу­халася керма. А щодо швидкості, то на останньому тестуванні я розігнався до 200 км/год.

– Скільки часу витрачається на створення одного боліда?

– Мінімум рік.

– І клієнти задово­лені цим терміном?

– Не завжди. Та інколи пра­цюємо і два роки. Все за­ле­жить, що ми маємо під ру­ка­ми. Потрібен час на проек­тування де­талей, ви­го­тов­ляємо їх із ну­ля. Часом довго доводиться че­кати на потрібні запчастини з-за кордону.

– Хто тюнін­гує боліди?

– Боліди ніхто не тюнінгує, їх лише вдоско­налюють. У пла­нах, щоправда, є ідея зайнятися зовнішнім дизай­ном болідів. На­віть укласти до­говір із компа­нією, яка офіційно надасть мені зоб­раження, що використовува­ти­муться у ди­зайні мого особис­того боліда. А наш дизайнер самостійно їх клеїтиме на авто. Ми над цим активно працюємо.

       – От ви збираєте болід для змагань, а самі брали у них участь?

– Здебільшого їздив на фес­ти­вальні змагання, перемагав в автослаломі. Щоб узяти участь у серйозних змагання, потрібно багато грошей. Насамперед, щоб замовити якісні деталі і створити потужний болід. Наразі маю машину як транспортний засіб і окрему для автоперегонів. Але грунтовно ними не займаюся. Використовую свої знання і дос­від на клієнтах, щоб потім ви­готовити власний спорткар. Ад­же є мрія у майбутньому стати серйозним пілотом.

– А не було у Вас думки поїхати працювати за кордон?

– Думки може і є, але поки працюю в Україні. Так, звичайно, там було б легше себе зреалі­зувати, але хочу твердо стати на ноги саме тут. А в майбутньому за кордоном представляти Ук­раїну.

       – А чим займаєтеся у віль­ний час?

– Його в мене практично немає. Є люди, які думають, чим би себе зайняти, в мене такого немає, я завжди зай­нятий. Інколи думаю, де б узяв вільний час. Людям дай певну суму грошей, і вони ще думають, на що їх витратити. Так от – у мене цього теж немає. Я завжди знаю, що мені потрібно купити, питання в іншому – де ще грошей роздобути (сміється)? Тобто, де взяти час і гроші. Це моя одвічна проблема. І я працюю над цим.

– Ви щасливі, що робота співпала з хобі.

– Так. Вона цікава й мені ніколи не буває нудно. Можу тиждень крутити гайки, після чого мішки під очима. А інколи ми їдемо на змагання, в Одесу наприклад, і два дні активно відпочиваємо. Приїжджаю до Києва, як із курорту. Тому хочу вивести роботу на такий рівень, щоб я більше відпочивав. І хоч на роботу йду із задоволенням, але все одно вона фізично втомлює.

– Що побажаєте молодим краянам, які починають власну справу?

– Ніколи не зраджувати своїй мрії. А помаленьку йти до ба­жаного результату. Як би мені інколи не було важко, я про­довжую йти своїм шляхом, укла­даю в бізнес гроші, чимало ви­тра­чаю, але не здаюсь. А є люди, які при перших перешкодах схо­дять зі своєї дороги і в підсумку забувають про свою мрію. Тому бажаю всім витримки і впертості в досягненні висот.

Юлія МИХАЙЛЮК.

 

 

 

 

 

 

 

 

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я