Митець, закоханий у камінь

0
203

 

Нещодавно газета «Край» знайомила читачів із творчим портретом художника-скульптора з Острівця Миколи Янчака. Нині нашим гостем є уродженець Стрільча, викладач рисунку та скульптури Володимир Кіндрачук, розмова з котрим продовжує серію інтерв’ю з талановитими особистостями Городенківщини

— Майбутні митці в дитинстві зазвичай полюбляли щось пи­са­ти, малювати, клеїти, різати. Володимире Богдановичу, Ви були із таких дітей? Чи були у Вашому роду творчі люди і хто спонукав Вас до вибору про­фесії скульптора?

— У глибокому дитинстві завжди щось ліпив. А через те, що пластилін був розкиданий по цілій хаті, мене мама часто сварила.

Професійно в моїй родині ніхто не займався мистецтвом, не мав відповідної освіти. Прав­да, мамин брат непогано малю­вав, однак своїх здібностей на­далі не розвивав.

Слід віддати належне моїм першим наставникам: учителю трудового навчання Во­ло­дими­рові Івановичу Скляру, котрий при­щепив мені любов до різьби по дереву, та Ігореві Васи­льовичу Михайлюку, в котрого я відвідував художню студію. А коли одного разу я вирізав дощечку й приніс мамі показати, то вона мене й похвалила: «Тобі, мабуть, треба до Косова». І вже навчаючись у Косівському коледжі деко­ра­тивно-прикладного мистецтва, я зацікавився творчістю всесвітньо відомого Іоанна Георгія Пінзеля – автора ряду фігур для костелу в Городенці та пройнявся «гли­няною» любов’ю.

— То Ви, очевидно, є учнем нашого земляка з Городниці Йосипа Дмитровича Приймака?

— Так, звичайно. А ще викла­дачів Івана Васи­льо­вича Андрей­ка­ніча з Косова, Дмитра Петро­вича Крвавича зі Львова. З ук­раїн­ських скульпторів близь­кою мені є творчість Михайла Гри­цюка, котрий перевернув моє уявлення про мистецтво ліплен­ня, Григора Крука, Михайла Дзи­н­д­ри. З кла­сики моїми автори­тетами є Міке­ланджело, Пін­зель, Роден, Берніні.

— В якій техніці ви працює­те?

 

— Є дві основні техніки: висі­кан­ня й ліпка. Перша застосо­вується в твердому матеріалі — дереві або камені. Я ж більше працюю в техніці ліпки, хоча інколи — з деревом, рідше – ка­менем. Що ж до тематики, то мені найближча церковна та орнаментальна різьба. Також ліплю портрети відомих чи прос­то цікавих для мене людей. Зараз, до прикладу, працюю над погруддям сина.

— Хто або що Вас надихає?

— Надихнути може будь-що: фільм, музика, виставка, роботи митців. Правда, не все залежить від музи. Якщо ти не обманюєш себе, є чесним перед собою, то й творча криза минає. Бо не можна весь час сидіти, склавши руки, і чекати на оте натхнення.

— Які тенденції перева­жа­ють у сучасній скульптурі?

— Про тенденції в сучасній скульптурі краще скажуть мис­тецтвознавці. Проте, на мою думку, образотворче, театральне чи будь-яке інше мистецтво має виконувати певну виховну роль, але при цьому не займатися пропагандою. Я вважаю, що художник перш за все повинен поширювати загальнолюдські моральні цінності, а не бути заручником модних течій.

Відомо, що західна школа сповідує абстрактніші речі. В нас, на Україні, більшість шкіл кла­сичного спрямування. Наш ін­ститут, до прикладу, як і Львів­ська, Київська школи, тяжіє до академічного мистецтва, хоча ми й не забороняємо студентам робити речі модернові, бо теж не хочеться пасти задніх у світовому контексті.

Що ж до тем, то вони однакові як у класичному, так і в модер­ному мистецтві. В стильовому плані перевага надається футу­ризму та кубізму.

— Ви – викладач вузу, нав­чаєте студентів техніки ліп­лення. Як гадаєте, чи обо­в’язково потрібна універси­тетська школа від Бога обда­рованій особистості, котрій суха теорія в принципі ні до чого?

— Талант – це тридцять від­сот­ків успіху, тому його слід розвивати. Навіть відомі худож­ники намагаються тримати себе в тонусі: час від часу відвідують різноманітні виставки, симпо­зіуми. З власного досвіду знаю: якщо довго нічого не робиш, то відвикаєш, втрачаєш форму.

— Чи є серед Ваших учнів уродженці нашого краю?

— Іванна Боюк із Городенки.

— Наскільки сьогодні мис­тецтво фігур і монументів під­тримується владою?

— Незважаючи ні на що, влада організовує відповідні заходи та виставки, що, безу­мовно, дуже тішить. От нещо­давно в Коломиї наші викладачі взяли участь у симпозіумі зі снігової скульптури.

Щодо Городенківського ра­йо­ну, то тут, наприклад, можна організувати акцію з кам’яних виробів, присвячену тому ж Пін­зелю, роботи якої могли б зали­ши­тися в місті, якщо знайти їм конкретне місце для вста­нов­лення.

— Ви згадали про матеріал для скульптурних робіт. А нас­кільки годиться для висікання славнозвісний ка­мінь із ка­р’єрів Стрільча й Го­род­ниці?

— То є досить непоганий камінь, який і понині вико­рис­товують в оздобленні. Для біль­ших монументів він, можливо, дещо затвердий, але для неве­личких фігурок його можна засто­совувати цілком.

Розмовляв Тарас ГРОСЕВИЧ.

 

 

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я