Село над Чорнявою

0
148

Власне, назву для публікації про Виноград, яке відзначає 490-річчя писемної згадки про поселення, я взяв із однойменної книги сільського голови Михайла Гоблика. Погодьтеся, не кожен голова має ще й відношення до письменства, знаходить час для журналістської та літературної творчості, активно виступає зі своїми працями в засобах масової інформації

Від минулого – до сьогодення

«…Люблю Виноград, бо в ньому багато сонця, вітру, неба, дощів… і, звичайно, людей прекрасних». Чи можна краще сказати про село, як це зробив Михайло Гоблик? Тому для початку скористаймося з його літе­ратурно-історичного екскурсу.

«…Минуле вже стало легендою. А легенда говорить, що мешканці села над Чорнявою оселилися багато віків тому в урочищі Владичине, навколо якого зеленів ліс. А в лісі ріс дикий виноград. Минали століття… Виру­бали на Владичині ліс, а виноград розсадили вже на лівому боці річки, куди за різних обставин переселялися люди. Отож, від старого Винограда залишилися лише згадки та назва».

Все було на віку в предків цього покутського села. Було воно і під Австо-Угорщиною, і під Польщею. Стійко перенесли вони не одне воєнне ли­холіття, на собі відчули «руку допо­моги» за перших і других мос­калів і так звану добу соціалістичних перетворень. Нині селяни самі творці нового життя, вже в незалежній Україні.

Тут слід зауважити, що, мабуть, у всі часи для кожної громади озна­ками соціальних перетворень є її за­будови. Не винятком є й село Виног­рад. Це пам’ятні хрести, кап­лички, інші малі архітектурні споруди на честь історичних подій, починаючи від ска­сування панщини та відкриття першої «Просвіти» і закінчуючи обелісками загиблим на війні та під час визволь­них змагань УПА. Окра­сою села є Божий храм Михаїла Ар­хистратига, побудований ще в 1873 р. Серед сучасних вагоміших будівель для села є середня школа на 200 учнів­ських місць, дитячий садок — на 90, побутовий комплекс, фельдшерсько-акушерський пункт та торговий комп­лекс «Дружба». Як і годиться, є у Винограді й центральна дорога з асфальтним покриттям.

Особливо пам’ятним для меш­канців Винограда став 2007 рік, коли проклали та здали в експлуатацію майже 11 кілометрів газопроводу. То була ще одна важлива віха соціального розвитку села, яке з кожним роком красивішає, а його люди завдяки сумлінній праці примножують свій добробут.

У пошуках альтернативи

Винограду везе на сільських лідерів. Місцева влада заслуговує на повагу за свої діловитість, розуміння найнагальніших потреб громади,    економне витрачання коштів місце­вого бюджету. Навчилися розрахо­вувати, в першу чергу, на власні можливості, не приймати волюнта­ристських рішень, які можуть на­шкодити загальній справі. Тут усе вирішують громада, сільські депутати та члени виконкому на чолі зі сільським головою. Тому й на вибо­рах до місцевої ради перемагають най­достойніші.

Незабаром відзначатиме 20 років трудового стажу на посаді сільського голови Михайло Гоблик, а секретар сільвиконкому Галина Пелепко на цій посаді трудиться вже впродовж 30 років. Не менший досвід роботи в депутатів сільської ради — вчителя Василя Остапчука, домогосподарки  Людмили Бойчук, землевпорядника Оксани Мазурак, спорторганізатора Віктора Гелетюка.

Тісна співпраця дає бажані резуль­тати, а головне — дозволяє йти в ногу із часом. Для прикладу, лише в цьому році заговорили про переорієнтацію сільських соціальних закладів, особ­ливо шкіл і дитячих садків щодо переходу на альтернативні види опалення у зв’язку зі зменшенням подачі природного газу на Україну та економією енергоносіїв, а в Вино­граді це зробили ще минулого опа­лювального сезону. Котельні школи та дитячого садка тепер працюють на дровах і вугіллі.

— І так прагнемо економити в усьому, — зізнається сільський голова, — а заощаджені кошти витра­чаємо на ремонт доріг та благоустрій села.

Він твердо переконаний, що майбутнє — за адміністративною реформою, де дохідну частину бюд­жету формуватимуть знизу й доверху, а не навпаки. Бо кому, як не їм, вирішувати, як господарювати в себе на селі. А щодо газової війни з Росією, то вона раніше, чи пізніше закін­читься. Але це має стати наукою для всіх нас. Бо не можна залежати від одного газового монополіста та ще й ворожої нам держави. Україна велика і за територією, і за ресурсним потенціалом. Тому є переконання, що найближчими роками державна еко­номічна стратегія буде скерована на забезпечення енергетичної неза­лежності, в тому числі й за рахунок використання альтернативних видів енергоносіїв.

Вулиця, що вселяє надію

Якщо вести мову про відтік молоді зі сільської  місцевості, то Виноград тут, як і більшість навколишніх сіл, швидше всього є прикладом пози­тивних тенденцій омолодження населення. Як мені розповіли, три великі будівельні гуртовні в Гвіздці не скаржаться на збут товару. Люди будуються, пов’язують свою долю з рідним селом, особливо ті, хто тимчасово працює за кордоном. Вони інвестують зароблені гроші в нові сучасні житлові будинки, де планують жити з перспективою на майбутнє. За приклад можна взяти Молодіжну вулицю у Винограді, де новобудови не гірші, як у Європі. Зрештою, про омолодження села свідчить і статистика. Збільшився контингент дітей і в місцевому дошкільному закладі «Ромашка». Цьогоріч у перший клас підуть 15 дошкільнят, а 16 малюків віком від 3 до 6 років уже прийшли на їх місце.

— Набір ще триває, — повідомила завідувачка садка Марія Царук. — А діти — то майбутнє села, його безцінний скарб, гарантія спад­коємності поколінь.

Щоб доля не цуралася

— Той, хто хоче жити у Винограді, обов’язково знайде свою долю, не від’їжджаючи з рідного села, — зізнався місцевий підприємець депутат сільської ради Ярослав Калин, який сам уже досягнув чимало.

Спочатку навчався в Коломий­ському ПТУ №17, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Гали­ною, родом із Винограда. Коли одружився, його мобілізували в армію, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Після повернення з війська ще деякий час працював із дружиною в Коломиї на «Сільмаші». Та, врешті-решт, молода сім’я свою долю поєд­нала з рідним Виноградом. Узявши кредит у банку, вони викупили при­міщення місцевого торгового комп­лексу, яке на той час через безгос­подарність попередніх власників уже занепадало. Довелося працювати як день, так ніч, щоб невдовзі відкрити тут магазин продо­вольчих та промис­лових товарів і кафе. Робота була любою, адже то був їхній один із перших на селі приватний бізнес. А ще придбали сіль­сько­господарську техніку та токарний верстат, Ярослав сконструював прис­т­рій для буріння свердловин, щоб копати людям криниці. Словом, із кожним роком розширювали сферу надання послуг місцевому населенню, створювали в селі нові робочі місця. Тепер подруж­жя планує відкрити сучасну перукар­ню зі спа-салоном та басейном, якої нема навіть у рай­центрі.

— Побільше б таких підприємців, — констатує сільський голова, — тоді б і надходжень було більше до місцевого бюджету. А ще саме під­приємці не шкодують коштів на потреби села, показали приклад громаді, коли збирали благодійні внески на підтримку вояків, які беруть участь в АТО в Донецьку і Луганську.

Наші земляки не підводять

Із ким би не розмовляв, не обходилося без теми про військове протистояння з терористами-найман­ця­ми. Кожен по-своєму вислов­лював ненависть щодо дій агресора та щире бажання, щоб швидше завер­шилася та проклята війна, яку нав’я­зала Росія на східних теренах держави. І все ж не передати тої непомірної тривоги, яку відчувають у сім’ях, де батьки чекають на повернення своїх синів, а дружини — своїх чоловіків з гарячих точок АТО.

— Що стосується наших одно­сельців, то після Городенки, за представництвом вояків, які нині звільняють Україну від нечисті, Виноград і Котиківка — на другому місці. Ми гордимося нашими одно­сельцями, колишніми випускниками школи підполковником Романом Басарабом та капітаном Романом Ляшенком, — розповідає депутат районної ради директор Виног­радської ЗОШ Василь Фурик. — Коли розпочнеться навчальний рік, обо­в’язково, за першої ж можливості (краще, щоб уже настав мирний час), ми запросимо їх на зустріч із нашими учнями. Адже кращого патріотичного виховання, як приклад героїв, нема.

Ідучи селом повз батьківський дім Романа Ляшенка, ми не могли не відвідати матір і сестру воїна.

— Як служиться Романові? — запитую. А в отвіт — сльози матері. Що може  сказати вона, коли її син там, під градом куль та снарядів, несе свою, небезпечну для життя, службу? Бо війна є війною, там кожної миті чатує смерть…

Через хвилю в неї розгладилось чоло, а очі, мов проганяючи смуток, заясніли. Повідомила нам, що мав би її Роман днями завітати до села — отримав нетривалу відпустку… Ось тоді, запевнила, і розкаже вам про свою службу…

Гімн Винограду

Багатий Виноград і на творчі таланти. Він оспіваний сільськими митцями — тими, хто навіки поєднав свою долю з рідним селом і хто, хоч і залишив отчий дім у пошуках щастя, не забуває вітцівщину. Односельці гордяться своїми славними земля­ками, які своєю працею, творчими доробками прославляють Виноград. Є серед них і поети — Василь Михай­лищук, Василь Дроник, Зеновія Лаврищук, Галина Захарук, Василь Фурик, які оспівали й рідне село. Та, мабуть, на відзнаку ювілейної дати особливо вартий на увагу гімн Винограду Василя Фурика, який передає глибинну суть єднання всіх поколінь його мешканців.

Микола ХАМЕЦЬ.

 

 

 

 

 

 

 

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я