Через пів століття

0
278

Згодімося, життя непередбачуване. І доля різна – тяжка чи легка, радісна чи сумна, але в кожного своя. На жаль, не всі дочекалися шкільної зустрічі через піввіку, яка відбулася наприкінці травня – дев’ять однокласників уже в засвітах. Учні 10-А Горо­ден­ків­ської ЗОШ №1 50 років тому розбіглися, хто куди, та нещодавно знову відчули себе тими безтурботними школярами, які знали точно – на них чекає світле майбутнє

У класі навчалося 45 учнів, та на зустріч прийшло лише 21. Щасливі очі, радісні усмішки – все це було присутнє на обличчях поважного товариства, але в душі ще юних однокласників.

Ось якими спогадами про свій рідний клас поділився Дмитро Драбик:

– Ми були дружніми, весе­лими молодими людьми. Та ще й спортивними. Дівчата грали у волейбол, наприклад Ольга Дробоцька, хлопці здебільшого у гандбол чи футбол, ми навіть їздили на всеукраїнські зма­гання. Окрім того, збирали металолом, залізо, сапали в колгоспі.

Так склалося, що мате­матику не любив, але присвятив їй ціле життя – працював реві­зором в «Ощадбанку». У Чер­нівцях закінчив будівельний технікум, а пізніше у Львові обліково-кредитний.

Пригадую, як ходили коля­дувати. Колись відкрито це не можна було робити, та ми все одно збиралися групками. Че­тверо, наприклад, коляду­вали, а один стояв на варті. На п’ятьох давали 5 копійок,  яблу­ка чи пампушки. Також пішки мандру­вали до Чернятина, Чернелиці подивитися на замок. Там у наметах ночували, насткпного дня верталися.

Відмінників у класі не було, не те що зараз – 17, і користі з них жодної. Багатьох наших роз­кинуло Україною: Степан Чубін­ський, паралельно працю­ючи у військовому госпіталі, закінчив консерваторію, співає в Івано-Франківській філар­монії. Галя Андрушевська в Києві, Сергій Берда у Львові. Галина Чихута – заводій класу, мешкає в Ізюмі, заступник директора з нав­чально-вихоної роботи та викла­дач у музичній школі. Пам’ятаю завжди мені казала: «Ось ти бив мою скрип­ку, бив, а я й досі на ній граю».

Галина Чихута теж не була осторонь спогадів про рідний 10-А клас:

–  Наш клас був дружнім  та організованим. Одні займалися спортом, інші навчалися в музич­ній школі та гуртках само­діяль­ності. Особисто мене на зустрічі дуже вразила гім­назія, колишнє приміщення ЗОШ №1, де ми свого часу навчалися: відре­монтовані кла­си, вишукані й сучасні стенди. Дуже вдячна вчителям за їх самовіддану працю. Вони ви­ховали нас  у любові до Ук­раїни, до батьків, родини й друзів. Також па­м’ятаємо тих, хто вже відійшов у вічність.

Розповіла про рідний клас і Ольга Дробоцька:

– Ми були різноплановими учнями. Хто любив спорт, хто мистецькі гуртки. Я грала у волейбол, баскетбол і гандбол. І так потужно, що навіть учитель фізики Василь Теслюк якось сказав моїй мамі, щоб я вибирала – чи йти у спорт, чи займатися хімією і фізикою. Я обрала друге. Та вже на роботі спорт не заки­нула – багато років разом із чоловіком захищала честь ра­йону на різноманітних змаганнях серед освітян. І все це завдяки вимог­ливості вчителів Нестора і Катерини Жибчинів, які чимало приклалися і до відрод­ження гімназії. Їхні уроки фіз­культури були на рівні фізики чи мате­матики, вимагали скрізь одна­ково, не те що тепер.

Наш клас був дружнім. Вели­ке дякую хочеться сказати вчи­телям, адже кожен із них зали­шив свій слід у нашому житті. Також  дякуємо і клас­ному ке­рівникові, вчителю хімії Дмит­ро­ві Юрійчуку, який нас дуже здру­жив. Ми разом часто подо­рожували, навіть хотіли пода­рувати йому значок «Ту­рист» (сміється). І коли я мала класне керівництво у Нез­виську,  почала саме зі спільних поїздок.

У голові зринають спогади уроків англійської. Молода Надія Блажків зачарувала нас, юних дівчат, своєю інтелігент­ністю і, як не дивно, вбранням. Такою пані Надія залишилася і досі.

Тішуся, що ми цьогоріч зібралися чималою компанією. У світлі прожитого скажу, що кожен із нас знайшов своє місце в житті, а це значить – життя минає недаремно, зі смислом.

Юлія МИХАЙЛЮК. 

 

 

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я