Рабство у сучасному світі

0
200
Автор Надія Якубовська. "Рабство у сучасному світі".

 

Конкурс есе на таку тему ГО Молодіжний клуб “ТУР” у партнерстві з Асоціацією Розвитку Територій та магазином «Ерудит» оголосили серед школярів та молоді Городенківщини наприкінці минулого року. Ініціатор конкурсу Іван Вережак із творчими працівниками редакції визначили переможців. Восьмикласник зі школи №2 Максим Проноза та дев’ятикласниця Вербівцівського НВК Таїсія Дзебчук вразили стилем написання та оригінальністю, змістовно розкрили тему, тому розділили перше місце – їхні есе публікує­мо на сторінках часопису. А ще вони отримають обіцяні призи  із іншими переможцями: Надією Щиголь із 10-го класу Чернелицької школи та випускником школи №1 Ігорем  Макуловичем. Дуже неординарною виявилася робота Надії Якубовської з Городенки. Це, власне, не есе, а малюнок, який, безумовно прикрасив як цю сторінку, так і весь конкурс, а сама авторка приєдналася до переможців.

Максим Проноза

Інтернет крок за кроком бере нас у полон

Чи трапляється тобі «скролити» на Facebook, коли ти перебуваєш у бібліо­теці? Чи буває таке, що ти розгля­даєш кожну сторінку у Snapchat посеред занять? Можливо, вам потрібна перерва від вашого нового, гладкого iPhone 7 і спроба вийти до кафе з друзями? Але ми не можемо залишити технологічні новинки вдома. Інтернет володіє нами, навіть якщо ми вважаємо, що це не так

Соціальні медіа відображають ваше ім’я, як тільки ви берете свій смартфон, щоб вирішити свої плани на вихідні. Перевірка Facebook або Snapchat для найцікавішої події у п’ятницю може допомогти завершити вечір. Можливо, ви пропустили «Греммі» і хочете прочитати про плітки, тож шукаєте свій шлях до Google. Незалежно від обста­вин, Інтер­нет закликає вас «проводити час із ним».

2018 рік  виглядає як рік, у якому майже кожна людина використовує Інтернет тією чи іншою мірою. Бути в курсі подій на суботній вечір, створення сторін­ки на Linkedin aбo наступні новини про нові бутси якоїсь футбольної зірки допомагають людям при­страс­­но вподо­бати такі соціальні мережі, як Twitter, Snapchat, Instagram, Тumblr. Список може тривати вічно. “Інтернет став важливою частиною нашого життя і нашої культури, тому не бути он-лайн, значить не бути в темі”, – каже професор психології університету  Rider д-р Джон Сулер. Спробуйте не забувати, наскільки важливим є те, що використання Інтернету в повсяк­денному шкільному чи університет­ському житті тепер на кожному кроці. Наприклад, університет. Професори люблять ко­ристатися сучас­ним шляхом й використо­вують Інтернет, щоб призначити завдання, що вимага­ють від студентів, щоб вони витрачали  години у ноутбуках, виконуючи різно­манітні завдання. Від наукових праць до суперечок на форумах – Інтернет залишається невід’ємною частиною студентського життя. Інтернет у навчаль­них цілях вважається ефек­тив­ним, але ефективність, здається, більше відво­лікає.

Ви коли-небудь відчували спокусу під час заняття на уроці біології дові­датися, скільки лайків ви отрима­ли на новій фотографії у профілі Facebook? Ви берете ваш телефон із рюкзака й моментально відволікає­теся на нескін­ченні сповіщення на головно­му екрані? Кожен учень «грішить» цим.

Чи є діти рабами або винними у використанні Інтернету? “Я виріс в епоху Інтернету”, – може сказати кожна людина, яка належить до першого покоління, коли виросте і стане залеж­ною від Інтернету. “Я думаю, ми всі стали залежними від Інтернету. Якщо хтось думає інакше, скажіть, щоб вони вимкнули свої девайси хоча б на цілий день”, – сказав д-р Сулер. На один повний день. Діти, ба навіть дорослі, мають проблеми, не маючи доступу до своїх гаджетів навіть на годину, особ­ливо, коли спостерігають за своїми улюбленими шоу та ютуб-каналами. Можливо, ці повідомлення на iPhone і ноутбуках, які заохочують залежність, виступають винуватцем інтернет-залеж­ності. Треба не забувати, що технологічні компанії хочуть, щоб ми були залежними, тому вони винайшли такі речі, як повідомлення, які продовжують тягнути нас назад у кіберпростір. Коли ваш те­ле­фон лежить на столі впродовж 90 хви­лин, а повідомлення Snapchat про­довжують з’являтися, їх важко ігно­рувати.

Я думаю, що телефони та комп’ютери – це лише пристрої, але деякі люди розглядають їх як суб’єкт, який набагато важливі­ший, ніж це. Вони, на мій погляд, можуть вважа­тися не обов’язково за «рабів», але в певному сенсі залежними від сво­їх гаджетів, що в якийсь момент може зробити життя людини пеклом. Молодь вважає, що Ін­тер­нет захоплений нами, але скоріш за все це Інтернет крок за кроком бере нас у полон. Муси­мо пам’ятати, що це ми володіємо Інтер­нетом, а не він нами.

Максим Проноза.

учень 8-А класу Городенківської ЗОШ №2.

 

Таїсія Дзебчук

Чому це зі мною сталося? Я геть загубила себе

За обіднім столом вона сиділа й насо­лод­жувалася читан­ням книги. Як довго вона не брала жодної книжки до своїх рук, не переживала разом з героя­ми нових романів їх злетів і падінь, не зустрічала со­нячних ранків, не відчу­ва­ла крапель дощу, не милу­валась легким поди­хом вітру й ніжними сні­жин­ка­ми. І все це через нього.

Саме він став причи­ною її божевілля. Адже заради нього вона поки­нула все. Її життя тепер належало лише йому. Там що там життя? Всі почут­тя, думки, переживання вона ділила тільки з ним.

Вона побачила його в магазині і не змогла віді­рвати очей від його  чарівності. Захоплено спо­сте­рігала за ним кілька хвилин. А потім підійшла й доторкнулася. Від доти­ку все її тіло оніміло, ніби стала загіпнотизована.

Минув тиждень, і він став її! Щастю не було меж. Він заволодів її розу­мом, серцем і душею! Вона сиділа, лежала, хо­дила і ні на мить не від­ривала погляду він нього. Сама не помітила, як із її життя повільно десь поді­лися друзі. Не звертала уваги на батьків. Навіть якщо хтось говорив, що її захоплення руйнує все навколо, вона не надавала цим словам значення. Адже поряд був він!

Так минали дні, міс­яці… І ось одного разу, глянувши на себе в дзер­кало, вона не впізнала в собі тої веселої, чарівної, усміхненої дівчини. Перед нею була огидна потвора, котра дивилась прямо у вічі:

– Хіба це я? Ні, не може такого бути! Чому це зі мною сталося? Я геть загубила себе! Живу зара­ди нього. Все моє життя – це він! Та хіба в цьому є щось погане? Я люблю його.

Друга половина її під­свідо­мості не вгаму­ва­ла­ся і продовжувала са­ркастично повчати: Поди­вись! У що ти перетво­рила своє життя! Біля тебе немає нікого: ні друзів, ні батьків! Твоє життя пере­тво­рилося у якийсь при­тон: скрізь бруд, розки­дані речі! Ти марнуєш на нього найцінніше, що маєш – свій час, свою молодість, своє життя! Чи вартує він цього?

– Але він належить мені! Я люблю його!

– Дурне дівчисько! А чи любить він тебе? Не замислювалась?

– Ні! Адже мені з ним добре!

– З ним ти втратила себе. Коли ти гуляла ос­тан­ній раз вулицею? Коли заглядала у вітрини ма­газинів? Коли бачила ус­міш­ки навколо себе? Коли дарувала свою усмішку тим, хто тебе любить?

– Я забула про це вже.

– Давай спробуємо щось змінити. Залиш його на одну годину вдома і вийди на вулицю, щоб побути на самоті з цим світом.

– Але я боюсь.

– Не бійся. Це ж так просто. Лишень вийди за поріг!

І от вона переступила поріг будинку. Легенькі сніжинки упали на її вії, на теплу долоню. І саме вони ніби розчарували “сплячу красуню”. Все навколо вмить заграло яскравими вогнями. На обличчі незвично так виникла усмішка. Вона впевненим кроком йшла вулицею. Йшла вперше за стільки часу без нього, найголовнішого у її житті.

Вона усвідомила, що стала його заручницею! Ні, рабинею. Адже ніколи нічим не показувала сво­го супротиву проти тако­го життя. Але найголов­ніше, що вона сама так влаштувала своє життя.

– Привіт! – пролу­нало у неї перед носом.

– Привіт! – легко пос­міх­нув­шись, відпо­віла вона.

– Я запрошую тебе на ковзанку, – промовив білявий хлопчисько.

– О Боже, це ти! А ти змінився, Володю, зачіс­ку змінив, змужнів. Я не бачила тебе, здається, цілу вічність.

– Я тебе також давно не бачив, з тих пір, як переїхав до іншого мікро­району і змінив школу. Але я не почув відповіді.

– Так, звичайно.

Після двогодинного катання на ковзанах вона йшла щаслива додому, вперше не турбуючись за нього. За того, хто заки­нув її в обмеженому прос­торі, обмеженому світі, забирав увесь її час.

Коли вона прийшла додому, то навіть не звер­ну­ла увагу на нього. Він продов­жував лежати на столі, чорний, гарний, темний і тихий. Це був її планшет, котрий перетво­рив життя чарівної дів­чинки у життя рабині, котрий підпорядкував її волю собі.

Таїсія ДЗЕБЧУК.

Учениця 9 класу Вербівцівського НВК.

 

 

 

 

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я