Без села нема життя

0
185

 

Як приємно читати про молодих ак­тивних людей, які наперекір усім обста­винам залишаються в Україні, а тим паче – мешкають у селі. Любов Цапчук одна (!) з вісімнадцяти своїх однокласників меш­кає в Чортівці без думки його колись покинути. «Край» із особливою охотою публікує розповіді про іні­ціа­тивну молодь, яка на­магається внести свою лепту в розвиток, даруйте за тавтологію, рідного краю. Директор Будинку культури Любов Цапчук понад усе любить рідний Чортовець і поза ним не уявляє своє життя. Наго­лошує ствердно – село не покине ніколи

Дитинство пані Люби було нелегким, ад­же жити в селі – це вже непросто. Рано подорослішала, була най­стар­шою в сім’ї, тож потрібно було доглядати за меншими братами й сест­рами. Тримали велику господарку, з якою треба було давати собі раду. Мама ходила на ділянку, тато працював лісівни­ком. Тому багато чого лягало на плечі доньки. Газу в хаті не було, тож після школи дівчина бігла роз­па­лювати вдома, щоб приготувати їжу та ску­пати молодших. Прига­дує такий випадок. Їй було десь вісім років. Якось мама розчинила в кориті тісто, а пані Люба повинна була замісити і викласти у бляшанки в певній го­дині. Мама мала прийти, розпалити піч і спекти хліб. Натомість дівчина місила-місила, накидала забагато муки, побігла в магазин за новими дріжд­жами, роз­вела ще тіста. Трохи від мами дісталося (згадує і сміється)…

Так склалося, що в 16 років народила першу дитину. Самій довелося її піднімати. Дякувати Богу, пані Любі помагали бать­ки. Їздила на роботу до Киє­ва. Відтак двічі вихо­дила заміж і народила ще двох синів. Тож її сини – її опора – Іван, Петро й Павло. Старший син дру­гий рік навчається у Бу­чаць­кому колегіумі імені св. Йосафата, молодші два – школярі.

На здобуття ви­щої ос­ві­ти часу в молодої мами не було, що й не дивно. Але завідувачка дитячого садочка в Чортівці Ореста Гринюк заохотила її спро­бувати свої сили в мис­тецтві. Оскіль­ки творчість дівчина лю­бить, тож без вагань пого­дилася. І ось за рік спільної праці орга­нізували два масштабних фестивалі. Влаштовують для меш­канців і дрібні концерти, щоб піднести їм трішечки свята.

Окрім того, Любові Цапчук надто любить пе­ру­кар­­ську справу. І хоч не вивчала цей фах, та клієн­ти залишаються вдо­­во­ле­­ними. Вмикає фанта­зію – і вперед. А вчилася фри­зієрству на своїх сес­т­рах. Мама була швеєю, тож вона брала мамині кра­вець­кі ножиці й ними стригла. Та так стригла, що влітку малеча ходила в шапках (смі­єть­­ся). Але цю справу таки не заки­нула, нині й таким чином заробляє на життя.

Пані Любі поста­вила перед собою зав­дання повернути до Чор­тівця мистецтво. Село унікаль­не в Україні, адже має танець «Сербен». Зазна­чає, що він пере­дається з покоління в покоління. Батьки беруть своїх синів, і так один за одним ідуть водити Сер­бена. Слова також схоп­люють швид­ко. Приємно, що на Ве­ликдень, хто де б не був, всі вертаються до своїх домівок, щоб біля церкви зібратися на Сербен, адже є поговірка – «хто пішов Сербена, тому весь рік буде вес­тися». Люди в це щиро вірять.

«Мешканцям нашого села потрібен поштовх, – продовжує розмову Лю­бов Цапчук, – вони зану­рилися у свої потреби і проблеми, а ми разом із пані Орисею хочемо трохи їх розворушити концер­тами й фестивалями, щоб село жило, щоби про нього говорили. І хоч Чортовець далеко від Городенки, але він пер­спек­тивний. Ось уже вдру­­­ге проводимо Фести­валь капусти, й люди хочуть ще, тож ми не зупинятимемося. Капуста – наш стратегічний про­дукт, то чому не вико­ристати це у власних цілях і не зробити з цього масштабне дійство? Та­кож у планах зробити грандіозну Маланку, до­лу­чив­ши до неї не лише дітей, а й дорослих».

Продовжуючи тему мистецтва, очільниця сіль­­­ського Будинку куль­тури переживає за його трохи занедбаний стан. Шкода було би з роками його втратити. Тому буде вдячна будь-кому, хто хоч трішки сприятиме віднов­ленню храму культури.

Пані Люба з любов’ю говорить про рідний Чор­товець. Не уявляє свого життя десь у місті. Адже любить вийти на подвір’я, а там їй співають пташки, гелгоче всяка живність.  Усе це залишати не хоче. Тим паче, що там зрос­тають її діти.

Юлія МИХАЙЛЮК.

 

 

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я