Залюблений у шахи

0
109

 “Край” неодноразово присвячував свої шпальти уродженцю Городенки, славнозвісному шахісту світового рівня Соломону Флору. Це вже історія, але є й сучасні постаті, які нині славлять Городенщину результатами витончених комбінацій на чорно-білих клітинках. Сільський голова Винограда Михайло Гоблик допоміг журналістам часопису зустрітися зі своїм односельцем, непересічним відомим шахістом, який із великим успіхом продовжує популяризувати інтелектуальний вид спорту

Уродженець Вино­гра­да Василь Па­ла­гіць­кий – майс­тер спорту України із шахів, призер об­лас­них і всеук­раїнських змагань, зокре­ма чемпіон Івано-Фран­ківської області зі заочних шахів 1996 року, срібний призер команд­ного чем­піонату України (1993) і триразовий чем­піон ко­мандного чем­піо­нату Ук­раїни з шахів за листу­ванням (1996, 1999, 2000). Донині – старший тренер області з шахів,  президент обласної феде­рації шахів, єдиний в об­ласті суддя національ­ної категорії, а ще член пре­зидій Івано-Франків­ських міської й обласної феде­рації шашок.

– Пане Василю, коли зацікавилися шахами?

– За нинішніми мірка­ми, дуже пізно. Я добре грав у шашки, а закінчуючи школу, вподобав шахи. По­ш­тов­­хом була дівчина, яку ніхто не міг обіг­рати. В шашках мені не було рівних, навіть перемагав у районних змаган­нях. Піз­ніше у турнірах почав брати участь головний редактор “Краю” Ігор Терлецький, який був сильнішим. Про­гра­вати стало соромно, тож детальніше заціка­вився шахами. Вчитель фізкультури, який був моїм однофамільцем, показав мені ази, а головне – як ставити «мат». Багатьом тонкощам навчив мене родич із Винограда, чем­піон Івано-Франківська, Микола Мазурак.

     – Як просувалися спра­­ви із шахами далі?

– Вступивши до Закар­патського лісотехнічного технікуму в Хусті, я часто вигравав у своїх однокурс­ників. Серед них Володи­мир Зубака, чемпіон За­кар­паття серед юнаків, який став відтак моїм това­ришем.

Я з  бідної сім’ї, батько з нами не мешкав, тож на­магався жити на одну сти­пендію. Та це не було спор­ту на заваді. Часто грали на одну копійку, ад­же пот­рібно було свою май­стер­ність удоскона­лювати.

Після закінчення тех­ніку­му потрапив за направ­ленням у зону тюремників. Навіть там намагався гра­ти в шахи, зокрема зіграв із чемпіоном Пермської об­ласті серед дорослих. Але ж не знав, що коли б я прог­рав, то вони мали на­мір мене вбити. На щастя, виг­рав – 2:1. Такий, як вия­ви­­лося, у зоні був закон.

Коли був прорабом бу­дів­ництва лісових доріг у Пермській області, попро­сився до армії. Спершу служив у Канську (Красно­яр­ський край), по­тім пів­тора року в Чехосло­ваччині в авіаційних війсь­ках. Там теж грав у шахи.

– За фахом довго пра­цю­вали?

– Зовсім ні. Після армії влаштувався у Делятин­ський лісокомбінат, але в тій сфері не хотів працю­вати, бо треба було знати, де взяти, а де вкрасти. А я не того складу характеру. Тож переїхав до Івано-Франківська. Помешкання свого не мав, інколи навіть доводилося ночувати на вокзалі. Зарплати на го­тель вистачало лише на півмісяця. Пізніше мені дали гуртожиток. Заочно навчався в університеті нафти й газу. Відтак пере­вівся на вечірню форму навчання.

     – Як ріс азарт до ша­хів?

– Якось чую, хтось у коридорі говорить: «Я будь-кого обігрую в шахи з рахунком 5:0». Мене це зацікавило. Вирішив із тим оптимістом зіграти. Я виг­рав раз, другий, третій. У результаті 5:0 на мою ко­ристь. Коли почав інтен­сив­ніше грати, довідався також, що існують ще й книги про шахи, тобто є теорія, про яку я не знав, адже грав здебільшого інтуїтивно. У 1981 році, коли з книгами було дуже складно, я мав удома дві книги і 8 журналів про цей вид спорту. Відтак сталося дивне – відколи зацікавив­ся теорією, почав погано грати. Один хід робив за інтуїцією, один за теорією. Але, на щастя,  з часом усе внормувалося.

У 1982 році почав грати за листуванням  – відси­лаєш хід і чекаєш на хід-відповідь. Так поталанило здобути звання майст­ра спорту.

     – Відтак блискавично піднялися шаховими схо­дин­ками?

– Можна й так сказати. Але передувала цьому чи­ма­ла праця над собою. У 36 років став тренером. Спершу працював у спор­тивній школі №2. У 1996 році став чемпіоном Украї­ни і не віддавав чемпіон­ство кілька років поспіль. Пізніш мене призначили тренером області.

З 1992 році разом з однодумцями почали ство­­рювати федерацію ша­хів, яку відтак офіційно очо­лив і керую нею вже 11 ро­ків, а фактично – з 1992 року.

Із часом відкрили в Іва­но-Франківську шаховий клуб, на який, наразі, зазі­ха­ють із різних боків, бо це міс­це в центрі, вигідне для всіх.

     – Учнів важко нав­ча­ти?

– Все залежить від ба­ть­ків. Якщо батьки хочуть, це 60% успіху, якщо дитина хоче – 80%, а якщо є фі­нанси – 95%. Коли ж бать­ки не хочуть, дитина не хо­че і фінансів нема, то й тренера не треба. Був у мене учень Юрій Процюк. Прибігав до мене і просив швидко йому розповідати про шахи, бо його батьки не дозволяли ними займа­тися. Скажу, що фінанси в цьому виді спорту відігра­ють велику роль. Щоб сьо­годні поїхати на чемпіонат України – треба від 12 до 18 000 грн. Я намагаюся ці гроші вибивати, але від тієї суми вертається половина чи третина. Ще, слава Богу, допомагає мій авторитет – кошти виділяють як міська, так і обласна ради. Наша область не шахова, але цьогоріч у фіналі до 12 років із 24 областей наших було троє, до 16 років – четверо.

– Хто Вам допомагає організовувати турніри, тим паче чемпіонати?

– Наразі турнірами зде­­більшого займається моя старша донька На­талія. Ось до прикладу готуємося до чемпіонату України в листопаді, ди­рек­тором якого виступає саме вона.

Долучається до прове­дення змагань та шахових фестивалів і молодша до­нь­ка Ірина. Вони в мене обоє матема­тичні. Любов до матема­тики я їм при­щеп­лював із дитинства. Наприклад, коли йшли на прогулянку, давав їм за­дач­ки, і вони мали їх розв’я­зати. Подіб­но давав їх і своїй дружині. Пригадую, пішли якось у кіно. Перед фільмом я їй задав задачу. Після показу запитую:

     – Як фільм? Спо­до­бався?

– Не пригадую про що він, я ж задачку розв’я­зувала.

– Звідки у вас такий нахил до математики?

– Не знаю, все відбуває­ться на рівні підсвідомості. Маю розвинену інтуїцію, яка мені дуже допомагає у шахах. Інколи розв’язую задачу і не можу пояснити, чому саме такий хід розв’я­зання. Маю також здат­ність вгадувати певні дати. Ось наприклад, у нас із дружиною два роки не було дітей. Я їй сказав, що пер­віс­ток народиться у день мого захисту диплому. Так і сталося. Як це трапляє­ться, не можу пояснити. Наче спортлото.

     – Які спогади про Ви­ног­рад?

– Сюди приїжджаю що­се­реди, адже дуже люблю се­ло. Тягне, наче магнітом. Тут немає нікого вже 14 ро­ків. Але ми все одно при­їжджаємо, відпочиває­мо від міської суєти. У моїх пла­нах навіть  написати істо­рію села. Але, на жаль, поки не маю часу. Також пишу історію шахів. Уже зібрав чемпіонів серед чоловіків із 1946 року, а серед жінок –  з 1965 року. Сподіваюся, що найближ­чим часом історія цього виду спорту все ж побачить світ.

Р.S. Василь Палагіцький донині здійснює плідну роботу з розвитку шахів і шашок в області. Його вихованці здобули і продовжують здобувати призові місця у змаганнях різного рівня: у чемпіонатах області, України, Європи та світу.

Юлія МИХАЙЛЮК.

 

Тут може бути ваша реклама

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я